Рекомендації для батьків вихованців

1. Співпрацювати з педагогічними працівниками ЗДО щодо організації освітнього процесу дітей дошкільного віку в дистанційному форматі в умовах війни.

2. Підтримувати зв’язок з вихователями щодо місця перебування та стану здоров’я дитини.

3. Відстежувати негативні наслідки пережитих психотравмуючих подій.

Вони можуть проявлятися не одразу, тому дорослі, вихователі та батьки, мають постійно стежити за психоемоційним станом дітей, їхнім самопочуттям, виявляти хвилювання, тривоги. Необхідно звертати увагу на збудливість, тривожність, агресивність, заглиблення в себе. Також слід уважно стежити за здоров’ям дітей, зокрема сном, апетитом, настроєм, частотністю вередування, наріканнями на головний біль тощо. Такі показники загального стану здоров’я дітей переважно є об’єктивними показниками втоми, перевантаження, хвилювання, страхів та проявами наслідків психотравми.

4. Пам’ятати, що щоденне спілкування та спільне проведення вільного часу з дитиною є запорукою її успішного подальшого майбутнього. Для дітей надзвичайно важливо відчувати повну емоційну присутність батьків. З цією метою можна послуговуватися матеріалами, які розміщені на платформі розвитку дошкільнят НУМО, а також на сайті МОН «Сучасне дошкілля під крилами захисту». Допомагати дитині, якщо в неї щось не виходить, підтримувати її, бути терплячими. Пам’ятати, що педагоги завжди готові до співпраці з питань виховання, розвитку дитини і надання необхідної професійної допомоги, не зволікати й звертатися до них за порадами та рекомендаціями.

5. Дотримуватися режиму дня, звичних ритуалів, що допоможе дитині встановити зв’язок не лише з минулим, а взагалі з життям та безпекою.

6. Сприяти формуванню у дітей навичок безпечної поведінки, використовуючи рекомендовані онлайн матеріали та відео, підготовлені МОН, ДУ «Український інститут розвитку освіти», ЮНІСЕФ.

4 ПРАВИЛА, ЯКІ РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ. НАГАДАЙТЕ ЇХ ДІТЯМ:

1. Будь уважним

Потрібно завжди дивитися під ноги, навколо та оглядати територію для прогулянок і дитячі майданчики – вибухонебезпечний предмет можна не помітити неозброєним оком, а вони зараз можуть бути всюди.

2. Не підходь. Побачив вибухонебезпечний предмет, або ж підозрілий, не найближайся. Тільки рятувальники можуть наближатись Залежно від

3. Не чіпай

В жодному разі не можна підходити та чіпати підозрілий предмет та піднімати покинути іншими речі.

4. Розкажи дорослим

Потрібно сповістити дорослих, щоб вони повідомили про побачене за номером – 101.

Бережіть себе!

Усе буде Україна!

Сирена – моя помічниця. Що таке сигнал повітряної тривоги та як поводитися - анімований ролик дітям - YouTube

«Як говорити з дітьми про війну. Кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну»

Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Діти втрачають звичну повсякденність та впорядкованість життя. Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків.

Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.

1. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину.

Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні, але дорослі також мають відповідальність убезпечити їх від небезпечного контенту. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Це нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну.

2. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни.

Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Діти можуть отримувати інформацію з різних джерел, тому важливо уточнювати у вашої дитини, звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива - виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність та критичне мислення, розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини - вона мислить, важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значимим дорослим, коли захоче.

3. Обмежте потік новин.

Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.

4. Зосередьте увагу на допомозі.

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш - підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка - понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та приносить стишення і психологічний комфорт.

5. Слідкуйте за станом дитини.

Оскільки війна триває і новини про воєнні події оточують нас звідусіль, триваючи нон-стоп, важко зосередитися на чомусь іншому. Водночас ви - батьки, найбільш значимі люди та орієнтир для своєї дитини, а їй вкрай важливо, щоб ви цікавилися й новинами із її життя. Продовжуйте спостерігати за станом дитини, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового? Чи ти знаєш, як справи у …(ім’я друга/подруги дитини?«, «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».

6. Подбайте про себе.

Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Натомість зосередьтеся на якомусь важливому завданні або робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією - це допомагає і дітям.

«Правила підтримки дітей під час евакуації»

Команда UNICEF Ukraine разом зі сімейною та дитячою психологинею Світланою Ройз підготували правила підтримки дітей під час евакуації.

Про це повідомило МОН на своєму сайті. Публікуємо ці правила повністю.

– Як пояснити, що таке евакуація та для чого родині лишати дім?

“Ми робимо все можливе, щоби ти був/-ла в безпеці. І ми будемо в безпеці. Зараз нам із тобою важливо виїхати в інше місто / країну. Ми будемо весь час поряд. Разом із нами їдуть дуже багато дітей і дорослих. Ми їхатимемо поїздом (машиною, автобусом). Нас зустрінуть добрі люди, які нам допоможуть. Ти бачиш, скільки довкола хороших людей? Значно більше, ніж поганих”.

Голос дорослого в цей момент має звучати стійко та впевнено.

– Як підтримати дитину, яка відчуває розпач і смуток?

Реакції дитини під час евакуації можуть бути різними, важливо бути готовими до того, що вона не хоче залишати будинок, іграшки та друзів. Дорослому в цій ситуації варто підтримати почуття дитини фразою:

“Мені теж дуже сумно, мені шкода, що тобі доводиться через це проходити. Якби я міг / могла, я б усе зробив/-ла, щоби війна припинилася. Дивися, який ти герой! Ти мені так допомагав/-ла і був/-ла таким сміливим / такою сміливою. Зараз нам важлива твоя допомога, а невдовзі ми будемо в безпеці. Спочатку ми матимемо тимчасовий будинок, а потім повернемося до нашого дому. Я тебе дуже люблю, разом ми обов’язково впораємося”.

Дитина може плакати та кричати, батькам потрібно намагатися не осуджувати та не спровокувати виникнення відчуття провини. Коли дитина заспокоїться, запитайте її: “Яку іграшку ти хочеш взяти із собою?”. Якщо родина виїжджає в іншу країну, доцільно взяти кілька книжок, написаних рідною мовою.

– Про що важливо сказати дитині та як відповісти на її запитання?

Батькам варто пояснити, що дитина може поставити будь-які запитання, а також дізнаватися про все, що її цікавить і непокоїть.

За можливості запропонуйте дитині взяти з дому те, що для неї найважливіше. Якщо будівля не зазнала ушкоджень, перед виїздом варто запитати: “Давай сфотографуємо будинок, хочеш?”.

– Запитання, які найчастіше ставлять діти з прикладами відповідей:

“Ми їдемо назавжди?”

Відповідь: Я не знаю, чи надовго ми їдемо, але я знаю, що коли вдома буде безпечно – ми одразу повернемося.

“Де ми будемо жити?”

Відповідь: У нас буде тимчасовий будинок. Можливо, ми житимемо разом із різними людьми, там також можуть бути інші дітки (батькам варто говорити те, що вони знають або передбачають).

“А я не побачу моїх друзів?”

Відповідь: Я впевнена/-ий, що побачиш, ми зможемо їм телефонувати та писати. Крім цього, у тебе неодмінно з’являться нові знайомі, тож ти матимеш і старих, і нових друзів.

“Коли ми знов побачимо тата?”

Відповідь: Тато долучиться до нас або ми до нього повернемося. Тато буде робити все можливе, щоби скоріше бути з тобою, доню / сину, бо ти – його сонечко. Він тебе дуже любить. Наша любов буде з татом, а татова – з нами.

– Поради батькам, які стануть у пригоді під час переїзду:

За можливості показуйте дитині фотографії тієї країни, куди ви прямуєте.

Доцільно встановити правила поведінки, поясніть дитині: “Зараз дуже важливо, щоби ти в усьому допомагав/-ла. Будь ласка, роби те, про що ми тебе просимо. Будь поруч, нікуди не тікай. Не ходи з чужими людьми. Намагайся не вередувати. Нам у дорозі не завжди буде зручно, але ми точно впораємося. Домовилися? Дякую!”. Домовленість варто закріпити потисканням рук.

Важливо переконатися, що дитина знає свої ім’я, прізвище, а також імена та прізвища батьків. Покладіть до кишені дитини лист з усіма контактними даними.

Дорослий може дати дитині доручення, яке їй під силу: стежити за рюкзачком, піклуватися про іграшку, пити воду тощо.

Дорослим варто нагадувати дитині, що вони готові її вислухати.

Дитині важливо відчувати дорослого – дотики, погляди, голос.

Дорослим важливо сприймати спокійно різні реакції дитини, адже в тривожному стані малеча може стати гіперактивною, примхливою, млявою. Всі ці реакції організму нормальні. Якщо дитина вередує чи скаржиться, її потрібно вислухати. Так дитина отримає можливість спертися на терпіння та розуміння дорослого.

Дякуйте дитині та хваліть її: “Дякую за те, що так допомагаєш у дорозі. Я бачу, що тобі складно, але ти дуже круто справляєшся”.

Якщо є регулярні активності, які родина робила під час дороги, за можливості потрібно повторювати їх: читати казку, співати пісню, обійматися, вимовляти слова, які для дитини звичні. Особливо цінно, якщо в родині є свої “секретні слова”, які повертають дитині відчуття стабільності.

У дорозі дитину можна розважити іграми, а також розмовами про тварин, у яких будинок завжди із собою (як-от равлики чи краби): “Де б ця тваринка не була – вона вдома. Уяви, що ти равлик і ти в безпечному будиночку”.

– Що варто сказати дитині в новому місці?

Коли родина прибула до місця призначення, обов’язково повідомте дитині: “Ми в безпеці. Дякую за те, що ми разом змогли це зробити. Зараз познайомимося з нашим новим будинком, який буде зовсім іншим! Я не знаю, сподобається він нам чи ні, але ми зможемо його зробити нашим, адже наш будинок завжди всередині, ми як равлики (дорослий може доторкнутися зони серця). А до іншого ми з тобою звикнемо. Люблю тебе! У нас обов’язково все буде добре, де б ми не були”.

Як допомогти дітям впоратися з тривожністю під час воєнних дій

1. Не ігноруйте й не ухиляйтесь від запитань, але не лякайте, коли будете відповідати.

2. Пояснюйте, що наша армія захищає нас. У дорослих є план. У вас також є план – обговоріть деталі, що робити в стресових ситуаціях, дайте конкретні інструкції. Поясніть, що ви йдете в більш безпечне місце, проте воно може бути менш комфортним, ніж дім, розкажіть, що зібрали необхідні речі, дайте можливість обрати, що дитина візьме із собою (так вона відчуватиме відповідальність і хоча б мінімальний контроль над ситуацією).

3. Дайте можливість висловити емоції. Скажіть, як самі себе почуваєте (боятися – це нормально, на своєму прикладі покажіть що страх – це ок, ви розумієте дитину, проте не панікуйте й будьте опорою). Потім запитайте в дитини, що вона відчуває, – дайте їй час відкритися, не наполягайте, якщо не хоче говорити.

Обговоріть, що робити із сильними емоціями, і спробуйте зробити це разом: можна плакати, кричати, стискати щось, фізично рухатися (стрибати, ходити), дихати глибоко (глибокий вдих – затримка дихання – видих, для дуже маленьких дітей ще можна дихати так, ніби сильно дмухаєш на квітку). Якщо помітили, що дитина стала панікувати – подихайте разом, випийте ковток води, обійміться. Будьте поруч, дайте знати: як тільки що – ви тут, нехай звертається до вас – вона не одна.

4. Залучайте дитину до вибору того, що будете робити. Давайте вибір із кількох варіантів: будемо дивитися мультик чи помалюємо? Пограємо в цю гру чи в цю?

5. У кожної сім’ї є справи, які ви щодня робили разом – продовжуйте їх робити, це дасть можливість дитині на чомусь концентруватися, трохи поверне відчуття спокою. Якщо ви робили руханку зранку, а ввечері дивилися пізнавальні відео – продовжуйте.

6. Коли слідуєте з дитиною в сховище, поясніть, що кожен герой казок та мультиків проходить випробовування на сміливість і долає різноманітні перешкоди. Пригадайте казки, які читали дитині, мультики, які ви дивилися разом, і згадайте, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти неунікальність ситуації й запустити механізми адаптації.

7. У сховищах холодно або душно, тісно, темно. Але у всіх людей є уява! Пограйте з дитиною в гру “а вигадаймо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами й інше”. Так можна зменшити вплив депривації (психічний стан, коли немає змоги задовольняти деякі основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу.

8. Коли лунають вибухи та постріли, а ви в укритті, можна з дитиною уявляти великі крила янголів (фей тощо), що боронять наших воїнів та допомагають їм нас захищати.

9. Коли в дитини виникають запитання, як ми можемо допомогти, – малюйте з малечею малюнки підтримки та публікуйте їх у соціальних мережах. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

10. Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання, вивчення іноземної мови теж допоможуть організму стабілізувати психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

Найважливіше: будьте спокійні й разом із близькими, вірте в нашу армію!

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ ШУМЛЯТЬ,

А ЦЕ НЕ ДУЖЕ ДОРЕЧНО?

Світлана Ройз, дитячий психолог

Важливо пам’ятати – багато дітей мінімум до 6 років не вміють контролювати гучність мови. Центри мови і центри когнітивного контролю в цей період лише продовжують дозрівати. А зараз – реакції дітей можуть взагалі бути зовсім різними. На цей час використайте скарбничку “тихих ігор”.

Ігри, що допоможуть вимкнути гучність:

1. Пульт керування. На подушечках пальців малюємо фломастером «кнопку гучності». Наприклад, на вказівному пальчику – червоним кольором ставимо крапку – голосніше, на безіменному – синім кольором – тихіше. Тренуємося, пропонуємо сказати слово, наприклад, «мама», або ім’я дитини, натискаємо кілька разів на пальчик – Дитина каже слово залежно від «кнопки» та кількості «кліків» голосніше. (Доводимо до найбільшої гучності, а потім, зупиняємо на потрібній). Коли дитина знову говоритиме голосніше, посміхаючись, торкаємося його «кнопки», або просимо, щоб він сам доторкнувся.

2. Граємо в «шпигунів», в мишок і кота (мишка повинна тихееенько, беззвучно пробратися і щось заздалегідь продумане у нас схопити).

3. Диригенти – Змахуємо рукою вгору – і це сигнал інструментам «грати голосніше», рукою вниз – знижуємо гучність, збираємо руку в кулак – мовчання. Даємо можливість дитині теж побути диригентом.

4. Пишемо літери в рядок. Від маленької до великої. (Лики Р, З, Ж) і навпаки, від величезної, до маленької. Просимо дитину дивитися на букви, вимовляти звук, підвищуючи або знижуючи гучність (чим менше буква, тим тихіше звук і навпаки).

5. Кожні кілька годин – 2 хвилини тиші. Призначаємо дитину – головною. коли продзвонить будильник, він подає всім сигнал – Слухаємо тишу.

6. Самі починаємо говорити пошепки. Дитина дзеркатиме нас. Або граємо в «Шепотуньки» – розмови в сім’ї лише пошепки.

7. Складаємо всі голосні голоси у вазу. Вони там не змішуються. Коли хочеться сказати голосно, свій голос потрібно взяти з вази.

8. Пантоміма – гра «в крокодила».

9. Спілкуватися мовою жестів (можна придумати свою сімейну мову, перевірю, чи включили ми його в онлайн курс на EdEre, не пам’ятаю), ця проста «мова», де кожна літера – окремий жест – гарний і для дітей 4-5 років (у нашій сім’ї він переходить із покоління в покоління і він не раз нас рятував).

10. Граємо в оперу – не говоримо, а співаємо (спів сприймається по-іншому).

11. Перетворення. Говоримо, як маленькі ліліпутики, мишки або мурашки (а потім, як велетні чи слони).

12. “Мовчанка” – хто перший скаже слово, той програв.

13. “Передаємо думку на відстані” – вгадати про що подумав, і що сказав.

14. Якщо діти у суперечці діти кричать одночасно – дати всім прапорці, листки паперу з їхніми іменами, будь-які предмети – щоб їх піднімали, коли хочуть «взяти слово».

15. Робимо плювалки (трансформація вербальної агресії) – плюємо паперовими катишами, дуємо – в ціль.

Інформація для батьків: «Як подбати про дитину, якщо ви знаходитеся з нею в укритті»
Як подбати про дитину, якщо ви знаходитеся з нею в укритті | Міністерство освіти і науки України

Чому навчити дітей під час війни. Правила поведінки під час повітряної тривоги, артобстрілів та у громадському місці

На жаль, війна стала для нас реальністю, в якій ми живемо. Характер небезпек щоразу змінюється, тому надзвичайно важливо говорити з дітьми про нові правила поведінки офлайн. Оскільки діти спілкуються і в онлайн-вимірі, ці правила можуть стати в пригоді і для їхніх друзів.

Війна Росії проти України – головні події 23 травня

Команда #stop_sexтинг зібрала поради від ВзаємоДії, МОН, UNICEF, додала методики із власного досвіду роботи у сфері безпеки дітей і розробила рекомендацій для батьків, опікунів, педагогів і дорослих, поруч з якими є діти.

Як дорослим говорити з дітьми
про офлайн-поведінку під час війни?

  1. Запитайте, що діти знають про ситуацію в країні і як вони зараз почуваються.
    Тема війни не має бути темою табу під час навчальних занять. Усі ми перебуваємо в єдиній реальності, де домінує страх, смерть, відчай, тривога. Важливо, щоб діти розуміли, що навколо люди відчувають ті ж переживання.
  2. Коли говорите про війну і вживаєте поняття «поганий» чи «добрий», обов’язково пояснюйте дитині, чому поганий, а чому добрий.
    Спонукайте фантазувати про події в країні через мультфільми і відео, які дитина дивиться.
  3. Говоріть з дітьми про необхідність взаємодопомоги, про те, що багато людей в Україні та світі підтримують нашу державу та щодня об'єднують зусилля, аби допомогти нам якнайшвидше завершити війну.
  4. Нагадайте дітям, якщо їм страшно, тривожно, вони завжди можуть звернутись по допомогу до дорослих (батьків, учителів).
  5. Зауважте, що важливо дослухатись до порад дорослих щодо поведінки офлайн, адже навколо криється багато небезпек, які можуть загрожувати життю і здоров‘ю.
  6. Запитайте дітей, чи мають вони план дій на випадок повітряної тривоги та чи є в них особливі приготування (тривожний рюкзак, теплий одяг тощо).

Що важливо проговорити з дітьми щодо офлайн-поведінки під час війни?

Правила поведінки під час повітряної тривоги

Рекомендуємо обговорити зі старшими дітьми потребу завантажити на телефон додаток Повітряна тривога, оскільки не завжди можна почути сигнал з вулиці.

У будівлі:

  • зайти в укриття (це може бути підвальне приміщення чи паркінг для машин);
  • якщо немає спеціального укриття, потрібно спуститись на нижчі поверхи будівлі та обрати місце подалі від вікон.

У квартирі:

  • якщо немає змоги спуститись в укриття, то важливо знайти місце подалі від вікон за тримальною стіною (найчастіше це біля вхідних дверей);
  • сісти на підлогу;
  • накритись ковдрою чи іншими речами з головою.

У потязі:

  • нахилитись нижче рівня вікон та закрити голову руками.

На вулиці:

  • зайти в найближче укриття (часто в містах є позначки «укриття» або позначки маршруту до нього).

Якщо немає змоги знайти найближче укриття, то важливо:

  • триматись на відстані від магазинів з вітринами;
  • лягти на землю біля високого бордюру, бетонних блоків;
  • закрити голову руками.

Якщо почули десь вибухи, то залишайтесь у безпечному місці.

Правила поведінки під час артобстрілів:

  • Коли чуєте вибухи чи стрільбу, важливо сховатись в укритті.
  • Якщо ви почули вибухи під час перебування на вулиці - негайно лягайте на землю, але туди, де є заглиблення (наприклад, поміж бетонними конструкціями), або в яму, канаву.
  • Небезпечно ховатись у під'їздах, арках, біля припаркованих машин.
  • Затуліть долонями вуха та розтуліть рот.

Правила поведінки дитини у громадському місці:

  • Важливо написати на окремому папірці номер телефону когось з батьків чи рідних, хто є на зв’язку, а також — прізвище та ім'я дитини. Сховайте його дитині у верхньому одязі на випадок екстреної ситуації.
  • Якщо дитина має власний мобільний телефон, нехай перевіряє, чи він заряджений, коли виходить з дому, та чи є достатня кількість грошей для дзвінків.
  • Поставте номер когось з батьків на швидкий набір чи екстрений дзвінок у смартфоні дитини.
  • На вулицях міст, де відбуваються обстріли, можуть бути уламки від ракет чи іншої зброї - чіпати їх не можна. Також не варто заходити в закинуті будівлі чи покинуті будинки, оскільки вони можуть бути замінованими.
  • Поясніть дитині, що не можна підіймати на вулиці, у під'їзді, в магазині чи в будь-якому місці за межами дому будь-що з землі: цукерки, маленькі іграшки, різнокольорові предмети, мобільні телефони, адже в них може бути вибухівка.
  • Не варто брати з рук незнайомих людей будь-які предмети: це може бути загрозою для здоров’я та життя.
  • Якщо на вулиці дитину кличе незнайома людина, варто повідомити про це батьків чи дорослих.
  • Якщо дитина загубилась у певній місцевості чи у натовпі, то важливо стати на безпечну височину та кликати батьків чи дорослих на ім'я та прізвище. Звичайно, якщо є власний мобільний телефон, то потрібно зателефонувати комусь з батьків, з ким були разом. Якщо немає зв’язку з дорослими, то набрати 102 та пояснити, що трапилось.
  • Якщо незнайома людина взяла дитину за руку і намагається кудись відвести, то важливо привернути увагу до себе інших людей, наприклад, голосним криком, що дитина не знає цю людину.

Пам’ятайте, що невимушена бесіда з дитиною може врятувати їй життя. Частіше говоріть з дітьми про важливі теми – їм також страшно, як і нам. Важливо навчити правильно діяти в небезпечних ситуаціях.

«Тривожний рюкзак»:
що потрібно мати, «якщо раптом»

На курсах поведінки в екстремальних умовах інструктор сказав, що зазвичай люди думають так: «Зі мною цього ніколи не станеться», але «якщо все ж таки зі мною це станеться, то я буду готовий». Обидві ці думки докорінно невірні. Статися може все: пожежа, інфаркт, метеорит, землетрус, масові заворушення, війна (хто з нас думав у 2013-му, що вона буде?). І воєнний стан – на п’ятому році війни. Далі коротко – про що ви маєте подбати, щоб убезпечити себе та своїх рідних.

1. Ви повинні мати план!

Ви маєте сісти із членами вашої родини, оцінити можливі ризики і разом обговорити план дій на випадок надзвичайних ситуацій: «Що ми робимо, якщо у місті масові заворушення?», «Що ми робимо, якщо починаються бойові дії?». Відповідайте на запитання «Що робимо? Де збираємося? Куди їдемо (враховуйте можливі затори та труднощі)? Що робимо у випадку відсутності мобільного зв’язку? Хто кого забирає? Хто, де і скільки часу чекає (якщо немає зв’язку)?».

Про план мають знати всі члени родини. План має бути записаний на папері й лежати у вашому «тривожному рюкзачку». Листок паперу із планом має мати кожен член родини, так само як і записані на папері усі адреси та телефонні номери, які можуть знадобитися.

Звісно, дуже бажано пройти курси першої медичної допомоги та курси поведінки в екстремальних ситуаціях. Там дають потужну теорію і найголовніше – практику. Тут «краще один раз побачити і спробувати, аніж сто разів почути».

(Я проходив навчання і можу порадити курси від 1aid.com.ua)

2. Зберіть і тримайте напоготові «тривожний рюкзак»!

Там мають бути:

  • ваші документи;
  • ліки першої необхідності;
  • енергетичні батончики та вода;
  • комплект білизни, шкарпетки;
  • ліхтарик, ніж, Powerbank, FM-радіо;
  • готівка;
  • записаний на папері план дій, необхідні адреси та контакти.

Рекомендації щодо комплектації аптечки від інструктора Центру спеціальної підготовки Олега Картавого:

Медична аптечка повинна буди власна та для родини (групи людей).

Власна аптечка – всі медикаменти, які ви приймаєте регулярно, та ті, які приймали без алергічних ускладнень.

  • Знеболювальні засоби (НПВП): кетанов, дексалгін, анальгін...;
  • Антигістамінні засоби: лоратодин, супрастин, тавегіл;
  • Жарознижуючі препарати: ібупрофен, німесулід, парацетамол;
  • Вітаміни: полівітамінний комплекс, та вітамін С;
  • Перев'язувальні засоби;
  • Джгути (не менше 2 шт на кожного);
  • Розчин натрію хлориду 0,9% (у м'яких упаковках): не менше 500 мл на людину;
  • Шприц 2,10, 20 мл, катетери в/в: 2-3 шт.

Також має бути напоготові зручний похідний одяг, теплі речі. Не вдягайтеся, як військовий, якщо ви ним не є, бо це може бути небезпечно для вас, а також дезорієнтувати довколишніх. Якщо є туристичне знаряддя: намет, примус, спальні мішки й таке інше, а також одяг, – то це саме те, що потрібно.

Такий рюкзак повинен мати кожен дорослий! Якщо у вас його немає, то почніть планувати все прямо зараз і зберіть його якнайшвидше. Думки про рюкзак вас не врятують, треба діяти!

Ви та ваша родина маєте бути готові швидко залишити дім.

Якщо у вас є авто, ніколи не зайвим буде мати «про запас» пару каністр пального у гаражі чи в багажнику.

3. Ніколи не панікуйте!

У випадку, якщо «найгірше» таки трапилося, дійте спокійно та розсудливо. Не дозволяйте панікувати собі, членам вашої родини та довколишнім. Паніка убиває! Паніку блокують чіткі вказівки і конкретні логічні дії.

Довіряйте лише перевіреним джерелам інформації. Дійте за планом і відповідно до ситуації.

Покладайтеся лише на себе! Але, якщо маєте можливість, допомагайте іншим. Досвід виживання у надзвичайних ситуаціях вказує, що така манера поведінки є оптимальною.

/Files/images/03.05.2022 Що говорити дітям у надзвичайній ситуації.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 239

Коментарi